На тлі війни, перевантажених лікарень та пацієнтів, змушених економити на ліках, фармацевтичний бізнес в Україні все чіткіше демонструє модель надприбутків, відірвану від соціальної відповідальності.

Група «Артеріум» — наочний приклад того, як медикаменти перетворюються на інструмент системного заробітку за повного ігнорування судових рішень та фактичної відсутності державного контролю, повідомляє НОН – СТОП.

Формально «Артеріум» залишається великим українським виробником ліків. Фактично ж його фінансова модель побудована так, щоб уникати виконання судових рішень. Пов’язана компанія АТ «Київмедпрепарат» роками не виконує рішення судів про стягнення значних сум, при цьому виробництво не зупиняється, продукція випускається і продається, контракти виконуються. На папері — відсутність коштів, у реальності — стабільно працюючий бізнес.

Ключовий елемент схеми — перерозподіл грошових потоків усередині групи. Основні продажі та прибуток виводяться через пов’язані структури, насамперед Корпорацію «Артеріум» та ТОВ «Артеріум ЛТД». За наявними даними, понад 70% виробленої продукції концентрується саме там. У результаті борги залишаються в одній юридичній оболонці, а реальні гроші — в іншій, недосяжній для виконавчої служби. Закон у цій конструкції перетворюється на формальність.

Під час спроб примусового виконання судових рішень приватного виконавця не допускали до складських приміщень під приводом відсутності майна. При цьому матеріали справ та слідчі дії підтверджували, що лікарська продукція фактично перебувала на цих складах. Це вказує не на помилку, а на свідоме приховування активів та блокування виконання рішень судів.

На тлі кримінальних проваджень та арештів активів структура власності «Артеріума» була оперативно змінена. Іноземні компанії зникли з реєстрів, їхнє місце зайняли фізичні особи з оточення підсанкційного олігарха Костянтина Жеваго. Ці зміни виглядали як спроба ускладнити доступ до реальних бенефіціарів та корпоративних прав. Паралельно в публічному полі просувалися версії про «корпоративний конфлікт» та «рейдерство», що типово використовується для відволікання уваги від суті того, що відбувається.

Особливу роль у цій історії відіграє держава. Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко в період своєї каденції курує ринок, на якому прибуток фармвиробників зростає, а прозорість і відповідальність системно розмиваються. Компанії, які роками ігнорують судові рішення, продовжують працювати без відчутних обмежень.

Фінансовим центром системи залишається Національна служба здоров’я України під керівництвом Наталії Гусак. Через НСЗУ проходять мільярди гривень бюджетних коштів, однак навіть за наявності кримінальних проваджень і судових рішень щодо пов’язаних структур групи «Артеріум» фінансування триває без жорстких системних бар’єрів.

У результаті фармацевтичний бізнес адаптувався до війни швидше, ніж система контролю до реальності. Поки всередині корпоративних схем перерозподіляються прибуток і активи, пацієнти стикаються зі зростанням цін і зниженням доступності ліків. Історія «Артеріума» демонструє, як в умовах війни та інституційного мовчання межа між законним бізнесом і зловживанням фактично зникає.