Із 1 січня в Євросоюзі повноцінно запрацював механізм CBAM – вуглецеве мито на імпорт продукції з високою CO₂-інтенсивністю. Це вже призвело до втрати клієнтів і скорочення виробництва на українських металургійних підприємствах, повідомляє Delo.ua у середу, 28 січня.
Так, у коментарі виданню генеральний директор АрселорМіттал Кривий Ріг Мауро Лонгобардо повідомив, що через CBAM додаткова вартість доступу на ринок ЄС для продукції підприємства становить $60-90 за тонну. Реакція ринку була миттєвою – усі європейські клієнти припинили замовлення.
“Ми витратили три роки на формування наших позицій у Європі як заміну інших ринків, втрачених через війну. Але тепер, внаслідок цього рішення, експорт 1,25 млн тонн, запланований на 2026 рік не відбудеться. А це майже половина річного виробництва”, – заявив Лонгобардо.
Вказано, що з 26 січня компанія була змушена закрити блюмінговий цех – через дію CBAM та високі ціни на електроенергію. Робота виробництва на мінімальному рівні може спричинити ланцюгову зупинку інших переділів, простій персоналу та подальше зростання собівартості продукції.
“Це відбувається на тлі високих цін на електроенергію та воєнних збитків – попри понад $1 млрд підтримки з боку материнської компанії. Нам терміново потрібна підтримка уряду у вигляді справедливо регульованої ціни на енергоносії”, – додав Лонгобардо.
У пресслужбі компанії Метінвест підтвердили, що CBAM суттєво ускладнив імпорт української продукції до ЄС, створивши додаткові адміністративні та фінансові бар’єри. При цьому ціна CBAM-сертифікатів на перший квартал 2026 року досі невідома.
“Щоб зберегти присутність на ключових європейських ринках, група була змушена перелаштувати процеси й адаптуватися до ризиків CBAM. Основна проблема в тому, що українська промисловість через війну перебуває у значно гірших умовах, ніж будь-який інший експортер до ЄС”, – кажуть у компанії.
У Метінвесті також звернули увагу на те, що великі світові виробники сталі можуть переорієнтовувати продукцію з вищою вуглецевою інтенсивністю на треті ринки, постачаючи до ЄС “чистішу” продукцію. Українські компанії такої гнучкості не мають – через критичну залежність від європейського ринку та відсутність альтернативних виробничих потужностей.