Заступник керівника Харківської обласної прокуратури Владислав Грюк протягом кількох років отримує пенсію за вислугу років, яка за сумами та механізмом призначення викликає серйозні питання до законності та ролі самої прокуратури у захисті державних коштів. У період з 2018 по 2024 рік Грюк отримав пенсійні виплати на загальну суму 3,23 млн гривень. Конкретно: 98 822 гривні за 2018 рік, 395 526 гривень за 2019 рік, 630 873 гривні за 2020 рік, по 526 164 гривні у 2021 та 2022 роках, 526 160 гривень у 2023 році та 526 160 гривень у 2024 році.

Ця пенсія була призначена як пенсія за вислугу років на підставі статті 50-1 закону «Про прокуратуру» 1991 року. Підставою стали рішення Харківського окружного адміністративного суду від 11 червня 2018 року по справі № 820/4432/19 та від 14 лютого 2020 року по справі № 520/12592/19. Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області формально намагалося оскаржити ці рішення, однак апеляційні скарги в обох випадках були повернуті апеляційним судом без розгляду. У результаті рішення набрали законної сили, а виплати продовжилися.

Паралельно аналогічну пенсійну схему отримала безпосередня підлегла Грюка — начальниця управління представництва інтересів держави в судах Харківської обласної прокуратури Ольга Ігорівна Петрова. У період з 2020 по 2024 рік вона отримала пенсію на загальну суму 2,26 млн гривень: 394 951 гривню у 2020 році, по 465 912 гривень у 2021, 2022 та 2023 роках, а також 465 908 гривень у 2024 році.

Пенсія Петрової також оформлена як пенсія за вислугу років за статтею 50-1 закону «Про прокуратуру» 1991 року — на підставі рішення Харківського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2019 року по справі № 520/12308/19. Це рішення було оскаржене Пенсійним фондом, однак апеляційна скарга знову була повернута судом без розгляду, що фактично закрило питання і дозволило розпочати регулярні виплати.

Принциповий момент полягає в позиції самої прокуратури. У відповіді на адвокатський запит про те, чому прокуратура не оскаржила рішення суду від 17 грудня 2019 року по пенсії Ольги Петрової, за підписом Владислава Грюка вказано, що прокуратура апеляційну скаргу не подавала, оскільки її подавало Головне управління Пенсійного фонду, а отже, за версією Грюка, підстав для прокурорського втручання не було.

Фактично заступник керівника обласної прокуратури офіційно підтвердив, що не вважає за необхідне реагувати на судове рішення, за яким його підлегла щорічно отримує сотні тисяч гривень з бюджету, незважаючи на очевидний конфлікт інтересів і прямий обов’язок прокуратури захищати державні фінанси. Це особливо показово на тлі практики тієї ж прокуратури, яка масово подає позови по справах про перегляд приватизації комунального майна Харкова, проведеної 10–15–20 років тому, заздалегідь розуміючи слабкість правової позиції та сплив строків давності, але при цьому знаходячи «підстави для втручання».

У сухому залишку складається цілісна і замкнена схема: окружний адміністративний суд виносить вигідні рішення, Пенсійний фонд подає апеляції так, що вони повертаються без розгляду, прокуратура принципово не втручається, а її керівництво та підлеглі отримують мільйони гривень пенсійних виплат. Це вже не приватний пенсійний спір, а системна практика, в якій прокурори одночасно виступають і вигодонабувачами, і тими, хто мав би ставити питання про захист бюджету.