Закупівлі безпілотників для армії на мільярди у 2024–2025 роках були інтегровані в систему, яка спочатку була позбавлена прозорості та конкуренції, що в підсумку створило серйозний ризик нестачі дронів на передовій.

Йдеться про прямі угоди Агентства оборонних закупівель з українськими виробниками ударних БПАК, FPV-дронів на радіоканалі та оптоволокні, а також мультироторних систем. Ці контракти не проводяться через Prozorro, хоча їхні обсяги значно перевищують цивільні тендери. Офіційно допустима маржинальність становить до 25%, але, за даними учасників ринку, реальна вартість часто доповнюється неофіційними складовими.

Минулого тижня ринок отримав тривожний сигнал: АОЗ у терміновому порядку з’ясовує у виробників можливість постачання великих партій дронів протягом двох місяців — у лютому–березні. З огляду на те, що доставка ключових компонентів із Китаю займає до півтора місяця, такі терміни реальні лише для компаній, які заздалегідь знали про майбутні замовлення і підготувалися до них. У 2024 році за аналогічною схемою один із виробників отримав замовлення на мільярди на FPV-дрони, які виявилися дорогими і не користувалися попитом у військових через низьку якість.

Ситуація повторюється на тлі провалу стратегічного планування. У 2025 році Генштаб і Міноборони не змогли чітко визначити замовлення на 2026 рік: які саме дрони, в якій кількості та з якими характеристиками потрібні армії. З одного боку — тиск на користь дорогих і високоприбуткових виробів із сумнівною ефективністю, з іншого — рейтинг дронів від команди Михайла Федорова та Мінцифри, який чітко показує, які системи дійсно працюють на фронті і за які дрони військові голосують своїми «е-балами». Ці позиції часто не збігаються з просуваними «преміальними» ноунеймами. У результаті було негласно вирішено не укладати системні контракти, що призвело до зриву планових поставок. Тепер новій команді Мінцифри доводиться в авральному режимі усувати цей провал, щоб уникнути реальної нестачі БПЛА.

За даними «Наших грошей», окрім термінових двомісячних контрактів, АОЗ найближчим часом планує провести опитування виробників щодо можливостей виробництва на шестимісячний період. Такий горизонт дозволив би компаніям заздалегідь закуповувати комплектуючі та пропонувати конкурентні умови. Якщо ж шестимісячні контракти не будуть укладені, це стане непрямим доказом того, що термінові двомісячні замовлення розподіляються між заздалегідь обраними гравцями.

Підстави для подібних підозр є. Процес формування списку необхідного армії озброєння залишається повністю закритим. Потреби надходять знизу до Генштабу, де обмежене коло генералів разом із Міноборони визначає типи, обсяги та ціни дронів. Вартість фактично встановлюється самим виробником: він отримує формальний висновок про «ринковість», після чого до неї додається до 25% офіційного прибутку. Хто саме затверджує остаточну вартість і номенклатуру — публічно не повідомляється, хоча при контрактах на мільярди гривень це, очевидно, рівень міністра оборони та Ставки Верховного головнокомандувача.

Якість дронів та їх відповідність заявленим характеристикам оцінюють різні комісії. Одні й ті самі вироби можуть бути відхилені однією комісією за невідповідність швидкості чи корисного навантаження, але одночасно схвалені іншою — без зайвих питань, якщо виробник «готовий до діалогу». Компанії, які не здатні «домовитися», просто витісняються з ринку, незалежно від реальної ефективності їхньої продукції на фронті.

З цієї причини, як повідомляють джерела, деякі іноземні донори вважають за краще надавати допомогу ЗСУ, обходячи державну систему закупівель. Кошти передаються напряму українським виробникам тих дронів, які дійсно затребувані в бойових підрозділах. Цей попит визначається не документами та формальними стандартами, а виїздами на фронт і прямими опитуваннями військових.