За три роки у полоні, без інструментів, студії та навіть звичайного аркуша паперу, Владислав Каретник зберігав у пам’яті рядки, мотиви й тексти, поступово формуючи свої 16 пісень. Першою з них стала пісня для мами – емоційна й сповнена вдячності за подароване життя.

«У полоні я боявся одного — що не встигну сказати мамі, як сильно її люблю… І написав пісню. Написав у темряві, у тиші, де був тільки Бог, я і спогади», — каже він.

Владислав, військовослужбовець Національної гвардії України, якому 24 роки. До війни він навчався в Академії НГУ, грав на гітарі та захоплювався бітбоксом.

А потім оборона Маріуполя, «Азовсталь», полон.

Його історія про незламність духу та силу творчості, що здатна проростати навіть крізь найтемніші часи.

Влад вперше записав пісню, створену у полоні, і дарує її найдорожчій людині — мамі, а разом із нею всім матерям, які чекають своїх синів, моляться, вірять.

00:00 – Вступ
00:22 – Знайомство з Владиславом
02:39 – Про полон
05:19 – Про запис
06:18 – Процес запису пісні
08:08 – Листи
09:27 – Про побут в полоні та розвиток
10:42 – Повернення
13:09 – Про реабілітацію
14:24 – Теперішнє й майбутнє