Цілком обґрунтоване рішення Об’єднані Арабські Емірати (ОАЕ) оголосили про вихід з Організації країн-експортерів нафти (ОПЕК) і формату ОПЕК+ 28 квітня 2026 року.
Як відомо, ця країна була одним із ключових членів організації та третім за обсягами видобутку нафти серед учасників ОПЕК, забезпечуючи близько 11-12% її виробництва.
Вихід означає, що держава більше не зобов’язана дотримуватися квот на видобуток, які встановлювалися в межах ОПЕК та ОПЕК+.
За заявами урядовців та даними авторитетних медіа (зокрема Reuters, AP та ін.), рішення має комплексний характер і базується на кількох ключових чинниках.
По-перше, це національні економічні інтереси: ОАЕ прагнуть самостійно визначати рівень видобутку відповідно до власної стратегії розвитку.
До того ж, ще одним мотивом ОАЕ є бажання збільшити видобуток нафти: країна інвестувала в розширення потужностей і планує нарощувати виробництво до приблизно 5 млн барелів на добу.
Впливає й незадоволення квотами ОПЕК: обмеження видобутку не відповідали зростаючим можливостям і амбіціям ОАЕ.
Окрім того, це означає стратегічну переорієнтацію енергетичної політики: рішення ухвалене після “ретельного перегляду” довгострокової стратегії розвитку енергетичного сектору.
Олії у цей вогонь додали також новітні геополітичні фактори. Зокрема, напруженість у близькосхідному регіоні та війна з Іраном, що негативно вплинула на ринок і політичні відносини, пише Axios. “Це рішення, найімовірніше, є незворотним, адже воно відповідає інституційній логіці довгострокової стратегічної та економічної Візії 2030 та цілям компанії ADNOC досягти видобутку у 5 млн барелів на добу до 2027 року. Цей курс не залежить від однієї людини, а є практично консенсусним у межах федерації семи еміратів. Це рішення також пов’язують із хронічною напругою у відносинах із Саудівською Аравією. Роками ОАЕ вважали свої квоти несправедливими – вони значно наростили виробничу потужність (до 4,85 млн барелів на добу), але ОПЕК дозволяла їм качати значно менше. Уявіть, що у вас є завод на повну потужність, але вам дозволяють використовувати лише 70% – і платити за це обмеження репутаційними поступками”, – пише щодо цього глава Центру близькосхідних досліджень Ігор Семиволос у соцмережі. За його словами, ” ще один парадокс, який підсилює логіку виходу: Іран – член тієї ж ОПЕК – своїми атаками фактично зруйнував видобуток ОАЕ на 44%”. Організація, всередині якої один член бомбардує іншого, вже не є картелем – це фікція солідарності, підкреслює експерт.
Та повноцінною “заміною” Ормузької протоки ОАЕ стати не зможуть, хоча вони вже частково виконують роль альтернативного маршруту і можуть її посилити. ОАЕ вже створили альтернативний маршрут: нафтопровід Abu Dhabi Crude Oil Pipeline, що транспортує нафту з родовищ Абу-Дабі й вихід до порту Фуджейра вже поза Ормузькою протокою. Це дозволяє експортувати значну частину нафти, не проходячи через вузьке “горло” протоки. Наслідки: чи варто відкоркувати шампанське? Та як би там не було, на рішення ОАЕ вийти з ОПЕК зниженням одразу ж відреагували ціни на нафту: як зауважив аналітик LSEG Ань Фам, це вказує на сильніші перспективи поставок, коли країна звільниться від квот групи на видобуток. “Однак цей ефект не є негайним, оскільки додаткові барелі можуть бути недоступні найближчим часом через блокаду Ормузької протоки, що триває”, – додав він.. Проте у тій же середньостроковій перспективі економіка РФ через рішення ОАЕ та українські “антинафтові санкції” – таки полетить у прірву. І це вже починають у Росії з жахом усвідомлювати. “Це означає на довгостроковій дистанції, що зараз ціни на нафту почнуть швидко падати. Це відбудеться не одразу, а у найближчі кілька місяців. Але те, що це відбудеться – це точно. Те саме відбувалося перед розвалом Радянського Союзу: держава була послаблена війною (в Афганістані – ред.) та Чорнобилем. У цей момент президент США, республіканець, приїздить до арабів та домовляється знизити ціни на нафту. Ціни падають, й СРСР рушиться. Один в один, просто якийсь косплей”, – гірко жаліється з цього приводу у TikTokтрейдер на російській біржі та за сумісництвом блогер, такий собі Артем Звєздін. Тож не дивно, що речниця МЗС РФ Марія Захарова (вона ж “пресалкаше”, за метким визначенням журналіста Романа Цимбалюка) поспішила виповзти 29 квітня з черговими чотирма пунктами умов, за яких росіяни нібито припинять війну проти України.
Правда, у її заяві не було нічого нового. Як зазначила у ефірі свого YouTube-каналу журналіст Лариса Волошина, Москва продовжує вимагати від Києва нейтрального статусу (начебто ми зараз є членами НАТО чи якихось ще військових союзів), абсурдних “денацифікації” та “демілітаризації”, повернення на терени України РПЦ (невідомо лише, куди росіяни збираються подіти їхню ж УПЦ МП). А також – визнання російськими не лише Криму й Донбасу, а й міфічної “Новоросії”. Куди, за словами Волошиної, Путін хоче включити ще вісім інших українських областей, залишивши Україні хіба що Галичину.
Але й президент США Дональд Трамп синхронно з Захаровою теж активізувався. Й у ті ж строки вчергове заявив, що мирна угода у російсько-українській війні – вже дуже близько.
Вочевидь, Трампу після невдачі в Ірані потрібна швидка історія перемоги, аби привабити свій розчарований електорат перед довиборами до Конгресу. І Україна для цього є доволі зручним інструментом.
Водночас Трампа дуже тригерить невизначеність із розблокуванням Ормузу. Адже країни Затоки вже без його допомоги намагаються знайти вихід із ситуації. Й ОАЕ може виявитися лише першою ластівкою цього процесу.
Загалом, вихід ОАЕ з ОПЕК – це не лише економічне рішення, а й геополітичний сигнал про зміну балансу сил у глобальній енергетиці. Країна робить ставку на незалежну політику видобутку та довгострокове зростання, навіть ціною послаблення традиційних союзів.
У перспективі це може призвести до більш фрагментованого та менш передбачуваного нафтового ринку. Але з гарними перспективами для України й поховальним дзвоном для РФ.
Ірина Носальська