Рішучість дати відсіч Самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко останніми тижнями різко посилив провокативну риторику щодо України та країн НАТО.
Під час спільних навчань із Росією він зокрема заявив, що його країна “не буде втягнута у війну”. Але водночас пригрозив спільною обороною разом із Кремлем у разі “агресії проти білоруської території” (й тут мимоволі пригадують ті самі “карти нападу на Білорусь”, за які його довго висміювали).
Проте цього разу бульбофюрер, здається, пішов ще далі. За словами Лукашенка, “ми разом (з РФ – ред.) будемо захищати нашу Вітчизну там, де стоять дві наші держави”. Ще жорсткіше білоруський диктатор висловився щодо можливого конфлікту ззахідними сусідами. Лукашенко прямо наголосив: “Упаси їх Господь здійснити агресію проти Білорусі”. При цьому підкресливши, що Мінськ готовий “захищатися всіма доступними засобами”.
Втім уКиєві ці заяви вже не сприймаютьпростояк інформаційний шум. Українська влада дедалі відкритіше говорить про готовність до превентивних дій у разі реальної загрози з півночі.
Так, президент Володимир Зеленський нещодавно заявив, що Росія “намагається втягнути Білорусь глибше у цю війну”, а Україна має “можливість посилювати захист і діяти превентивно”.
Ще одним справжнім маркером зміни української риторики стала заява командувача Сил безпілотних систем Роберта Бровді (“Мадяра”). Реагуючи на нові погрози Мінська, він, нагадаємо, написаву соцмережі, адресуючись до Лукашенка: “Перші 500 цілей вже на олівці. Безкоштовна і дуже практична порада: не лізь в очі Україні”. Для української публічної комунікації це є безпрецедентним сигналом. Якщо ще у 2022-2024 роках Київ намагався максимально уникати прямої ескалації з Мінськом, то зараз Україна фактично демонструє готовність до симетричної відповіді по білоруській території у разі відкритого вступу армії Лукашенка у війну.
На думку політолога Вадима Денисенка, така риторика є елементом нової української стратегії стримування. “Україна перестає грати у дипломатичні реверанси з Лукашенком. Ми показуємо, що будь-яка атака з території Білорусі автоматично робить її повноцінною стороною війни”, – вказує він. Ця позиція дедалі активніше підтримується і військовими колами, котрі вважають північний напрямок одним із ключових ризиків 2026 року.
Водночас це підтримується покращенням “матчастини”: Україна будує масштабну оборонну лінію вздовж північного кордону.
Як розповів начальник інженерних військ Командування сил підтримки ЗСУ, бригадний генерал Василь Сиротенко, Суми за короткий час встигли підготувати повноцінну ешелоновану оборону, тобто кілька рубежів захисту один за одним. “…І це навіть з космосу видно. Можна подивитися в реальному часі, як вона будується”, – зазначив він у коментарі Укрінформу наприкінці квітня. Паралельно зводиться суцільна лінія оборони від Київського водосховища до Сум. Це не локальне зміцнення, а масштабна споруда, на яку кидають значні сили і ресурси, повідомляє РБК-Україна.
Головна мета захисних споруд – зробити так, аби Росія не змогла несподівано вдарити з цього напрямку, не мала змоги створити так звану “буферну зону”, а також не могла відтіснити українські сили від державного кордону. Символічний візит дами Та не менш символічним став і перший офіційний візит білоруської опозиційної діячки Світлани Тихановської до Києва. У межах поїздки вона зустрілася з українськими посадовцями та відкрила Місію демократичних сил Білорусі в Україні.
Тихановська розпочала свій візит до столиці з відвідування Лук’янівського військового кладовища, де похована 24-річна білоруська доброволиця та активістка Марія Зайцева, котра загинула на Донбасі. “Для мене було дуже важливо розпочати цей візит, вшанувавши пам’ять людини, яка віддала своє життя за свободу України та Білорусі”, – наголосила білоруська опозиціонерка. Втім цей приїзд має набагато глибше значення, ніж просто дипломатичний жест. Фактично Україна дедалі чіткіше відділяє білоруський режим від білоруського суспільства. Якщо раніше офіційний Київ намагався утримувати хоча б формальний контакт із Мінськом, то тепер ставка робиться на підтримку демократичних сил Білорусі. “Ми всі підтримуємо прагнення білоруського народу позбутися втручання Росії і розуміємо, що остання зараз намагається втягнути Білорусь ще глибше у війну проти України”, – заявив президент Зеленський після зустрічі з Тихановською у Києві. Політолог Ігор Рейтерович пояснює це зміною всієї регіональної логіки. “Україна більше не розглядає Лукашенка як суб’єкта самостійної політики. У Києві розуміють, що Білорусь дедалі глибше інтегрована у військову систему Росії”, – констатує він. Й саме тому, вважає експерт,Україна починає формувати довгострокові контакти вже з альтернативним білоруським політичним середовищем.
Фактично ж нині можна говорити про зміну одразу трьох стратегічних векторів України.Перший – це перехід від пасивної оборони до активного стримування:Україна не лише реагує на загрози, а й демонструє готовність до превентивної відповіді.
Другим новим вектором є відокремлення режиму Лукашенка від білоруського народу. Візит Тихановської став символом того, що Київ бачить майбутнє відносин уже не з чинною владою Білорусі, а з потенційною постлукашенківською державою.
Третій вектор – це формування нової безпекової архітектури у Східній Європі. Україна сигналізує Заходу: будь-яке втягування Білорусі у війну означатиме нову фазу конфлікту для всього регіону.
Для Лукашенка, підкреслюють фахівці,це надзвичайно небезпечний момент. Його багаторічна стратегія балансування між прямою участю у війні та роллю тилового союзника Кремля починає руйнуватися. І вперше за весь час великої війни Україна настільки відкрито демонструє готовність переносити потенційний конфлікт безпосередньо на білоруську територію.
Усе це означає лише одне: Київ остаточно відходить від політики “не дратувати Мінськ”. Північний напрямок більше не є другорядним, а Білорусь перестає бути лише нейтральною буферною зоною. Україна вже почала грати за новими правилами.
Ірина Носальська