В РФ зафіксовано рекордний дефіцит регіональних бюджетів у 1,538 трлн рублів. Експерти кажуть, що тиск на малий бізнес посилиться, а регіони залишаться сам на сам із боргами. Чи є надія на те, що мешканці проблемних регіонів спробують повалити режим Путіна? Ситуація критична За даними Служби зовнішньої розвідки України (СЗРУ), ситуація з регіональними бюджетами РФ на початку 2026 р. є критичною. “Російська економіка увійшла у 2026 р. із вкрай негативними показниками, і рекордний дефіцит регіональних бюджетів у 1,538 трлн рублів став лише найпомітнішим симптомом”, -йдеться в повідомленні СЗРУ. Основним чинником такого фінансового краху називають війну, яка виснажує цивільні сектори та змушує Москву спрямовувати всі ресурси на воєнні потреби. У цій ситуації регіони залишаються сам на сам зі своїми боргами, оскільки центральна влада планує підтримувати лише стратегічно важливі підприємства. Ситуацію погіршує і зростання податкового тиску на малий бізнес, що з початку 2026 р. лише прискорює скорочення надходжень до місцевих бюджетів.
Згідно з висновками розвідки, доки триває війна, виснаження ресурсів продовжуватиметься, а депресивні регіони та мономіста опиняться у найскладнішому становищі без жодних перспектив на стабілізацію “Війна стала головним економічним фактором країни. З 2026 року тиск лише посилиться: малий бізнес із доходом від 20 млн рублів змушений буде сплачувати додаткові 5% ПДВ до 6% податку з виручки. Частина підприємців уже заявляє про готовність згортати діяльність або працювати “в мінус”, що означає ще менші податкові надходження для регіонів”, – йдеться в повідомленні СЗРУ. Попри ситуацію, що склалась, Росстат звітує про зростання реальних доходів населення. Водночас цифри кажуть самі за себе. За даними міністерства фінансів РФ, розрив між доходами й видатками регіонів зріс у п’ять разів проти попереднього року.
Згідно з аналітикою нашої розвідки, такий розрив є найбільшим за останні два десятиліття, що свідчить про поступове виснаження економічного потенціалу агресора.
Опозиційні політики РФ кажуть, що все вказує на те, що 2026 р. стане періодом “фінансового тупика” для російської периферії. “Грошей з центру не йде, навіть ніхто їх вже не обіцяє. До прикладу, в якомусь регіоні дефіцит бюджету замість 10 млрд руб. (130 млн дол.) тепер у два рази більше. Що робити? Ну візьмемо кредит, а далі що? Всі просто на автоматі здійснюють дії без жодних стратегічних наслідків. Ніхто не думає, як вибратися з кризи. Путін останніми роками витиснув все думаюче, все рефлексуюче, все, що опиралося. І тепер зіткнеться з ситуацією, коли всім байдуже. Котимося в яму з прискоренням – а що ми можемо зробити?”,- констатував російський опозиційний економіст В’ячеслав Ширяєв в інтерв’ю NV. Кому з регіонів гірше? Фінансова криза найболючіше вдарила по трьох категоріях суб’єктів федерації, кожна з яких опинилася у власному замкненому колі економічного занепаду.
Насамперед критична ситуація склалася у хронічно дотаційних республіках, зокрема в Калмикії та Марій Ел. Там бюджетна сфера фактично перейшла в режим очікування, оскільки виплата будь-яких соціальних допомог тепер напряму залежить від волі Москви та своєчасності надходження федеральних дотацій.
Іншою зоною лиха стали потужні індустріальні центри, такі як Кемеровська та Іркутська області. Через логістичну ізоляцію та несприятливу кон’юнктуру на ринку вугілля і металів місцеві промислові гіганти балансують на межі дефолту. Це вже призвело до негативних соціальних наслідків: підприємства змушені вдаватися до прихованих звільнень та затримувати виплати працівникам.
Окрему групу складають прикордонні Курська та Бєлгородська області, які поступово перетворюються на випалену в економічному сенсі землю. Постійні руйнування інфраструктури та втрата інвестиційного інтересу з боку бізнесу призвели до того, що цивільний сектор там фактично зупинився. Натомість ці регіони трансформувалися у виключно дотаційні зони, де левова частка бюджету витрачається на заходи безпеки. Якість життя знижується і далі буде гірше Непрямі показники говорять про те, що росіяни відмовляються від великих покупок, економлять на продуктах і відкладають нетермінові медичні послуги. Соціологія це підтверджує: лише меншість громадян відчуває поліпшення добробуту – йдеться в повідомленні української зовнішньої розвідки.
Як зазначили у СЗРУ, федеральний центр теоретично міг би “залити” проблеми грошима, але це означало б нову хвилю емісії та інфляційний тиск, чого остерігається центральний банк Росії.
Тому Москва рятуватиме лише стратегічно важливі підприємства, залишаючи регіони сам на сам із боргами. Найбільше ризикують депресивні та монопрофільні території, де економіка тримається на одному великому заводі чи шахті. “Аналітики не очікують раптового обвалу – радше йдеться про повільне виснаження. Російська економіка не вибухає, а поступово втрачає ресурс, якість життя знижується, а можливості розвитку звужуються. І головний висновок: поки війна триває, нічого доброго з економікою не буде”, – резюмували в СЗРУ. Чи переможе холодильник телевізор? Попри те, що аналіз поточної ситуації вказує на зростання ймовірності відкритих протестів, шлях до реального повалення режиму залишається тернистим через потужні бар’єри. Головним рушієм невдоволення стає економічне виснаження, адже рекордний дефіцит бюджетів – це не просто статистика, а реальні затримки зарплат, скорочення соціальних програм та комунальний колапс. Коли пропаганда перестає перемагати порожній холодильник, соціальна напруга неминуче виходить з-під контролю, особливо на тлі глибокої регіональної нерівності. У той час як мегаполіси зберігають відносне благополуччя, глибинка у Калмикії чи Кузбасі змушена виживати, що лише підживлює антицентристські настрої та відчуття несправедливості.
Додатковим стимулом для протесту стає втома від війни, яка найбільш гостро відчувається у прикордонних регіонах, як-от Бєлгородщина та Курщина. Втрата елементарної безпеки та відчуття покинутості центром змушують місцеву владу та населення шукати вихід із ситуації, що склалася.
Проте на заваді активному опору стоїть жорсткий репресивний апарат, який роками вибудовував атмосферу страху, та повна залежність регіональних еліт від лояльності Кремлю. Більшість населення все ще обирає стратегію пасивного пристосування, побоюючись подальшого погіршення життя.
В українській розвідці прогнозують, що замість масштабного одномоментного повстання Росію може очікувати парад локальних криз – від страйків на промислових підприємствах Кемеровської області до протестів у національних республіках через примусову мобілізацію. “Система може почати втрачати контроль ближче до середини 2026 року, якщо дефіцит ресурсів стане критичним для підтримки лояльності силовиків у регіонах”, – кажуть в СЗРУ. Таким чином, економічне саморуйнування стає головною загрозою для монолітності режиму, роблячи сценарій внутрішнього розпаду дедалі вірогіднішим.
Вікторія Хаджирадєва