Інша логіка Останні масовані атаки Росії свідчать про зміну акцентів у веденні повітряної війни. Якщо раніше основний ударний потенціал Кремль робив на комбіновані нальоти із застосуванням крилатих ракет та ударних безпілотників, то нині дедалі частіше використовуються саме балістичні ракети. Їхня головна перевага для агресора полягає у мінімальному часі підльоту та складності перехоплення. “На жаль, такі геополітичні реалії, що в рік американська сторона може виробляти близько 600 ракет PAC-3. І маючи ситуацію на Близькому Сході, ми розуміємо, як непросто зараз нам отримувати, купувати, обмінювати і діставати ці ракети. Ми буквально б’ємося за кожну ракету”, – зазначив міністр закордоних справ Укрїни Андрій Сибіга. Втім “вибити” дефіцитні ракети для Patriotпісля подій в ІВ” справжня задача з зірочкою. “Всі опинилися в черзі, всі хочуть Патріот. Усі європейські країни перед загрозою, що зростає з Росією, вимагають Патріот. А де його взяти, якщо самим потрібно? Тобто, ну, знову ж таки, не може американський генерал будь-який сказати, що давайте зараз половину нашого, наприклад, необхідного резерву для дивізії якоїсь, прикриття чи групи військ на Близькому Сході. А там все теж чітко вважається, скільки потрібно ракет, скільки потрібно комплексів”, – пояснює ситуацію політолог Михайло Самусь в ефірі “Новин Кавказу”. Водночас після чергових ударів по Києву, Харкову, Дніпру та інших містах у російському інформаційному просторі активно поширювалася теза про нібито “відплату” за українські атаки по нафтопереробних підприємствах, військових складах і логістичних центрах на території РФ.
Проте така інтерпретація не витримує критики, адже Україна системно завдає ударів виключно по об’єктах, що безпосередньо організують ведення війни: підприємствах паливної промисловості, арсеналах, складах боєприпасів, військових аеродромах, командних пунктах та логістичних вузлах. Саме ці цілі забезпечують російську армію паливом, боєкомплектом і технікою.
Натомість російські балістичні удари регулярно спрямовуються по густонаселених районах українських міст, цивільній інфраструктурі, житлових кварталах, медичних та освітніх закладах. Такі атаки мають на меті не лише фізичне руйнування, а й психологічний ефект – створення атмосфери постійної небезпеки та виснаження суспільства.
Саме тому говорити про дзеркальну відповідь Москви – некоректно. Росія застосовувала практику масованих ударів по цивільній інфраструктурі ще з перших місяців повномасштабного вторгнення. Змінюються лише засоби ураження та інтенсивність атак залежно від наявного ракетного ресурсу й темпів виробництва.
Водночас українські удари по військовій інфраструктурі Росії створюють для Кремля додаткові труднощі. Ураження нафтопереробних підприємств скорочує можливості забезпечення армії паливом, а знищення складів та логістичних центрів ускладнює постачання боєприпасів і техніки на фронт. Це військова логіка, що принципово відрізняється від тактики невибіркових ударів по містах. Сила протидії Разом із тим балістичні ракети залишаються одним із найскладніших засобів повітряного нападу для сучасної протиповітряної оборони. Саме тому Україна постійно наголошує на необхідності посилення систем ППО та ПРО.
Сьогодні ефективно перехоплювати російські балістичні ракети здатні лише окремі сучасні комплекси протиповітряної оборони, насамперед Patriot та SAMP/T(нагадаємо, французи вже надали нам ліцензію для виробітку ракет до SAMP/T). Водночас інтенсивність російських ударів створює значне навантаження на наявні системи та потребує стабільного поповнення запасів ракет-перехоплювачів.
Та не менш важливим залишається й розвиток багаторівневої системи протиповітряної оборони. Вона має поєднувати далекобійні комплекси, засоби середньої та малої дальності, сучасні радари, системи раннього попередження і винищувальну авіацію. Лише комплексний підхід дозволяє підвищити ефективність захисту українських міст.
Однак виключно оборонними заходами проблему вирішити неможливо. Значно ефективніше позбавляти противника можливості здійснювати нові атаки. Тому українські військові надалі знищуватимуть російські пускові установки, з яких окупанти обстрілюють територію України, – про це заявив президент України Володимир Зеленський 5 серпня на засіданні РНБО щодо виконання планів стійкості. “Військові знають, що їм потрібно знищувати пускові ворога, таким чином зменшити удари по українській стратегічній інфраструктурі. Вони цим займаються і будуть це робити”, – наголосив глава держави. Тут нам і карти в руки: адже, як повідомляє днями Politico, обмін розвідданими між США та Україною відновився до попереднього рівня.
Водночас на прохання України включити Starlink над певними російськими регіонами сам Трамп та власник SpaceX Ілон Маск вдалися до пін-понгу, скидаючи відповідальність за це рішення один на одного.
Тим часом Надзвичайний і Повноважний Посол Сергій Корсунський в ефірі NEMYRIALIVE зауважив: “Чому ми не ставили завдання стосовно ліквідації пускових установок? Можливо, вони переміщуються, і ми не можемо їх відслідкувати. Це факт. З іншого боку, нам вже начебто дають супутники дані, чому ми не їх не атакуємо? Вони що, краще захищені, ніж Москва?” Відповіді на це запитання, правда, досі немає. Втім Україна послідовно наголошує й на необхідності посилення санкцій проти російського оборонно-промислового комплексу, обмеження доступу до високотехнологічних компонентів і припинення схем обходу експортного контролю.
Не менш актуальним є розширення програм локалізації виробництва окремих компонентів в Україні, що дозволить швидше компенсувати витрати боєприпасів під час масованих атак. Але і тут все не просто, варто згадати лишень Трампові “гойдалки” щодо надання нам ліцензії на PAC-3. Подейкують, що компанія Boeing, котра виробляє ключову деталь ракет-перехоплювачів PAC-3, наразі не планує передавати ліцензію на їх виробництво третім країнам. Однак, за словами журналістки Лариси Волошиної, у Locket Martin існує “конкуруюча фірма”, котра може замінити головки наведення від Boeing (ліцензії саме на ці ракети нам готовий надати виробник) – і тут справа лише за незаангажованим політичним рішенням або його відсутністю.
Між тим окремим напрямом має стати подальше зміцнення українських можливостей із завдання високоточних ударів по військовій інфраструктурі Росії. Руйнування складів боєприпасів, підприємств військово-промислового комплексу, логістичних центрів та аеродромів безпосередньо впливає на здатність Кремля підтримувати високий темп ракетних атак.
Тож сьогодні Росія намагається нав’язати Україні та її союзникам так звану “війну міст”, розраховуючи на виснаження запасів протиракет, психологічний тиск і втому міжнародних партнерів. “Вони (росіяни – ред.) б’ють більше, але виготовлення балістики в них скорочене. Зараз вони виготовляють на місяць менше 60 ракет балістичних, а до цього весь період війни вони виготовляли 80. Тому ми маємо розуміти, що робить Путін: він, скоротивши кількість виробництва, гатить по нам саме для того, щоб створити оцю картинку, що мовляв в Україні нема чим відбиватися, тому Україна має здаватися. Паралельно ми бачимо інформаційну атаку, яка шириться українськими соцмережами. Він розраховує на тут і зараз”, – дає оцінку цим подіям Волошина в етері свого YouTube-каналу. Відповіддю на цю стратегію має стати не лише посилення захисту українського неба, а й системне обмеження російського військового потенціалу. Зокрема, за словами експертів, зрушити проблем з мертвої крапки та позбавити Кремль можливості диктувати темп цієї війни зможе власна українська балістика.
Ірина Носальська