«Міндичгейт» переходить у сферу АРМА: як держава втратила контроль над особняком Захарченка.

Скандал, відомий у громадському просторі як «Міндичгейт», отримав розвиток на процесуальному рівні. Спеціалізована антикорупційна прокуратура відкрила кримінальну справу щодо виконувачки обов’язків глави АРМА Ярослави Максименко за ч. 2 ст. 364 КК України — зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. Досудове розслідування проводить НАБУ за вказівкою керівника САП Олександра Клименка.

В основі справи — арештований особняк ексміністра внутрішніх справ часів Януковича Віталія Захарченка, розташований на вулиці Добровольчих батальйонів у Києві. Площа нерухомості становить 647 квадратних метрів, а її оціночна вартість, згідно з висновком незалежного експерта, перевищує 48 мільйонів гривень. Формально об’єкт перебував під управлінням АРМА, але фактично держава не мала реального контролю над ним, тоді як вплив зберігався за оточенням самого Захарченка.

За даними слідства, особняк не використовувався як джерело доходу, попри очевидний потенціал. Більше того, у певний період у ньому проживали тодішній міністр енергетики Герман Галущенко та колишня міністерка Світлана Гринчук. Галущенко орендував будинок за приблизно 3 тисячі доларів на місяць, але ці витрати не були вказані в його декларації.

При цьому АРМА, маючи бюджетне фінансування на управління арештованими активами в розмірі близько 100 мільйонів гривень, не провела необхідних закупівель і не впровадила прозору систему управління об’єктом. У підсумку держава не лише втратила контроль над активом, а й позбулася потенційного доходу.

Мінімальний збиток для бюджету через те, що нерухомість не здавалася в оренду за ринковими ставками, слідство оцінює в 3,6 мільйона гривень. Це лише попередня оцінка, яка не враховує втрачену вигоду, знос об’єкта та наслідки фактичного «ручного» використання нерухомості.

Суть звинувачень зводиться до системної проблеми. Замість того, щоб перетворити арештоване майно на джерело доходу для держави, АРМА допустило режим «прихованого користування» — без проведення конкурсів, без прозорих угод і без реального контролю. У таких умовах держава присутня лише номінально, а реальну вигоду отримують окремі чиновники та пов’язані з ними особи.

Справа Ярослави Максименко виглядає не як одиничний випадок, а як елемент більш масштабної проблеми. «Міндичгейт» показує, як антикорупційні інструменти можуть застосовуватися вибірково, а арештовані активи стають не джерелом доходу для бюджету, а зручною нерухомістю для представників влади. Тепер слідству належить з’ясувати, чи була це звичайна недбалість, чи частина продуманої схеми зі збереження контролю над майном людей із попередньої влади.