Сьомим за останні десять років прем’єр-міністром Великобританії став Енді Бернем, який перебирає керівництво Лейбористською партією та країною від Кіра Стармера. Ця зміна влади є наслідком глибокої внутрішньопартійної кризи та серйозних економічних викликів, які постали перед державою.
Чому Стармер змушений піти?
Відставка Кіра Стармера, який ще два роки тому тріумфально переміг консерваторів, стала результатом низки фатальних помилок. Травневі місцеві вибори показали катастрофічні для лейбористів результати — права партія Reform UK відібрала у них сотні мандатів. Імідж прем’єра сильно постраждав через повернення в політику Пітера Мандельсона, фігуранта гучного скандалу з файлами Епштейна. Уряд Стармера відзначився незграбними політичними розворотами, а його союзники почали масово залишати уряд, змусивши прем’єра визнати поразку і піти у відставку за три роки до планових парламентських виборів.
Феномен Бернема
Енді Бернем (56 років) — досвідчений політик, який у минулому працював міністром охорони здоров’я. Зазнавши двох поразок у боротьбі за лідерство в партії під час своєї лондонської кар’єри, у 2017 році він змінив стратегію і став мером Манчестера. Саме там він досяг найбільшого успіху, перетворивши Манчестер на регіон із найшвидшим економічним зростанням у країні. Створена ним ефективна транспортна система та залучення приватних інвестицій породили термін «манчестеризм» — символ успішного управління містом-регіоном.
Головна проблема, яка постане перед урядом Бернема — фінансова дилема. Новий прем’єр обіцяє неможливе:
– Він не планує підвищувати ключові податки (прибутковий податок, ПДВ та відрахування на медицину).
– Він обіцяє збільшити витрати на інфраструктуру та модернізацію оборони.
При цьому державний борг Великої Британії наразі становить майже 100% ВВП, а соціальна сфера з’їдає третину бюджету на тлі рекордного безробіття серед молоді.
Економічні експерти, зокрема редактор ВВС Файзал Іслам, сумніваються, що досвід Манчестера можна масштабувати на всю країну. Якщо місто могло розвиватися за рахунок приватних інвестицій, то керування державою зазвичай вимагає або підвищення податків, або нарощування боргу — і те, і інше Бернем обіцяє не робити.
Українське питання: Що обіцяє новий прем’єр Києву?
Хоча критики зазначають, що Енді Бернем не має великого досвіду в зовнішній політиці (його кампанія була зосереджена виключно на внутрішніх проблемах), українське питання стало першим, яке він прокоментував після вступу на посаду. Зміна влади на Даунінг-стріт не принесе жодних загроз для України, прогнозують аналітики.
Одразу після отримання повноважень від короля Чарльза III, Бернем заявив, що його першими телефонними дзвінками будуть розмови з президентом України Володимиром Зеленським та президентом США Дональдом Трампом.
Бернем публічно запевнив, що підтримка Лондона України залишиться незмінною. Він зазначив: “Президент Зеленський не матиме жодних сумнівів у тому, що підтримка Британії непохитна і рішуча. Я буду з ним на 100%, так само як був Кір Стармер”.
Попри відсутність досвіду роботи в МЗС, Бернем глибоко занурений в український контекст. Будучи мером Великого Манчестера, він побудував широку мережу підтримки українських міст. Він був одним із ключових ініціаторів глобальної мережі Unbroken cities network, що об’єднує міста світу для допомоги в реабілітації українців та відбудові. За його словами, цей практичний досвід він перенесе на свою нову посаду.
Також очікується, що Бернем продовжить курс на тісну співпрацю з НАТО і збереже рівень фінансування військових потреб України. Наразі головна інтрига полягає у формуванні нового Кабінету міністрів. Від того, хто очолить британське Казначейство (Мінфін) та Міністерство оборони, залежатиме, як саме Велика Британія балансуватиме між жорсткою внутрішньою економією та необхідністю продовжувати масштабну фінансово-військову підтримку Києва на тлі затяжної війни.
Серед кандидатів в міністри оборони – Джон Гіллі. Він очолював міністерство оборони після перемоги лейбористів у 2024. До цього, з 2020 по 2024 рік, обіймав посаду тіньового міністра оборони. 11 червня 2026 року Гіллі подав у відставку через принципові розбіжності з прем’єр-міністром Кіром Стармером та міністерством фінансів щодо оборонного бюджету. Гіллі наполягав на швидшому та більшому фінансуванні збройних сил для протидії глобальним загрозам. На посаді Гіллі послідовно підтримував Україну, розширюючи програми військової допомоги.